100 найвідоміших імен Краматорська

В перекладі з російської мови.

Її ім'я ще недавно було на устах батьків, які обирають для своїх улюблених чад життєві горизонти. Вона - королева математики, незаперечний авторитет - вчила дітей, які потім, вилітаючи з отчого гнізда, вступали в усі вузи країни і не тільки. Потім вони займали найвищі пости, рухали по верхівках науки, при цьому залишаючись просто учнями маленької, злегка кульгуватої вчительки Хохленко.

Людмила Іванівна Хохленко народилася 7 серпня 1919 року в Краматорську. Назва вулиці, де вона жила, було співзвучно з сімволом радянської епохи - Комуністична. Її батько, Іван Михайлович, працював токарем в механіческом цеху СКМЗ. Коли доньці виповнився всього рік, батька не стало: він помер від тифу. Мама, Варвара Кузьмівна, змушена була піти працювати шішельніцею в ливарний цех СКМЗ. Цю важку фізичну роботу женка вибрала не випадково: хотілося більше заробляти. На її тендітних плечах лежала відповідальність за двох малолітніх дочок.

Сім'я жила небагато. Спочатку Люся (так звали молодшу в сім'ї) вчилася в школі №10 (її вже немає), потім в СШ №4, яку закінчила в 1939 році. Ще в дитячих іграх дівчинка завжди уявляла себе вчителькою, а отримана травма тільки посилила її переконаність. Відразу ж надійшла в Ростовський держуніверситет, на фізико-математичний факультет, але закінчити його не вдалося: почалася війна.

Сім'я залишилася в окупованому місті, проживаючи в безпосередній близькості від фашистської комендатури. Людмила вірила, що окупація тимчасова, і вирішила хоч щось зробити для своїх земляків. З липня 1942 року стала працювати на біржі регістратром. У міру сил допомагала дівчатам уникнути вивезення в Німеччину, виручала з полону солдатів, одного разу навіть вкривала від арешту комуніста у себе в будинку.

Через тиждень після звільнення міста від німецьких загарбників почала працювати кресляркою в проектно-конструкторському відділі СКМЗ. Але це, звичайно, була тимчасова робота. Дитяча мрія кликала, і вже через півтора місяці її запросили в школу. Стала викладати математику і фізику в Іванівській неповній середній школі (нині ЗОШ № 31). Після закінчення війни заочно вчиться на математичному факультеті Харківського університету. Школа для молодого педагога стає не другим, а першим будинком.

Так і не склалася у неї особисте життя, страшно соромилася в молодості своїй хромоти, вважаючи себе неповноцінною. Старша сестра померла ще перед війною, єдиною рідною людиною була мама. Та ще діти, яким вона віддавала все, а може, і більше. Сімейні обставини привели її в 1946 році в рідну СШ №10. Але коли в СШРМ №2 Герасимчука математика в старших класах, її, в 1949 році, перевели туди. І вона, як солдат, беззаперечно виконала наказ міськвно. Потім Хохленко покликали в середню школу №1, де вчитель пропрацювала 12 років.

Старі будівлі по Комуністичної почали зносити, Людмилі Іванівні з мамою дали нове житло, поруч з військовим містечком в Соцмістечку. І знову вулиця була «комуністична» - ХIХ-го Партз'їзду. За станом здоров'я, змушена була перейти в нову школу, ближче до дому, в 22-ю, центральну, де по-справжньому розквітнув талант досвідченого педагога.

З усіх кінців міста йшли вчитися «до Хохленко». Королева педагогіки вирощувала собі подібних. Її знали не тільки в нашому місті, області. Словосполучення "Учень Хохленко" було своєрідним «Знаком якості», служило перепусткою в кращі вузи країни. У місті ходили легенди, скільки прикладів і завдань вирішували її вихованці. Вечорами, а також під час канікул учні збиралися вдома у «бабки», як ласкаво вони називали свого викладача за очі. Маленька квартира майже вміщала всіх вихованців. На старенькому дивані вільних місць не вистачало - тоді хлопці розташовувалися на підлозі. Тут панував довірчий тон математики та чаю.

40 років вона віддала двадцять другій! Всього ж педагогічний стаж Людмили Іванівни становить майже 60 (!) Років. Після смерті матері школа стала для неї не тільки першим будинком, вона виявилася її єдиним притулком. Домашні господарські справи їй стали гіркотою. Недарма мама не втомлювалася повторювати, що після її смерті Люся «їстиме книги і запивати чорнилом». Але учителем вона була від Бога! Своєрідна, сувора, напориста, що не прагне до особистої вигоди, вона просто вчила дітей, готувала їх до дорослої діяльності. Ті знання, які педагог віддавала деітям, служили їм опорою в виборі майбутньої професії. Математична підготовка, отримана в далеко не столичному Краматорську, високо цінувалася в столицях великих країн. Її вихованці продовжували навчання в Ізраїлі, США, Англії, Австралії.

Більше 20 років Людмила Іванівна керувала міським методичним об'єднанням вчителів математики, обиралася депутатом міської ради 9 і 10 скликань. 31 жовтня 1966 роки її сумлінну працю по навчанню і вихованню учнів було відзначено орденом Леніна, У 1968 році міська рада присвоїла їй звання «Почесний громадянин міста Краматорська». Мене особливо гріє один епізод, коли на міському зльоті мені доручили провести її на сцену. Не я її вів, а вона мене - в Педагогіку!

Людмила Іванівна вже важко хворіла, їй було за 80, але не могла залишити школу. Розуміла, що без неї жити вже не буде. З рідних стін пішла в перший вересневий день 2002 року, коли діти почали новий навчальний рік. А 3 квітня 2005 року Людмили Іванівни Хохленко не стало.

У старій маленькій квартирі залишилися гори книг, журналів, підшивок газет. Вона навіть не помітила, як її, корінну російську, чиновники зробили українкою, замінивши прізвище Хохленкова на Хохленко, їй було не до того.

Бог не нагородив її спадкоємцями, але дуже хочеться вірити, що тисячі вихованців пам'ятатимуть свого Вчителя завжди.

Віталій Бабкін, «100 найвідоміших імен Краматорська»